Перша пунічна війна

Передумови війни

Відносини між Римом і Карфагеном довгий час були приязні. Вже близько 400 до н. е. обидві держави склали політично-торговельний договір, яким карфагенці віддали Римові в посідання Лаціум і допустили римських купців до Карфагена та Сицилії. На сто років пізніше, в 306 до н. е., обидві сторони порозумілися щодо сфери впливів, причому Карфаген обіцяв не втручатися у справи Італії, а Рим зобов'язався дотримуватися того самого стосовно Сицилії. Під час наїзду Пірра обидві держави знову стали союзниками і взаємно собі допомагали.

Але коли вже вся Італія опинилася в руках Риму, політика щодо Карфагену мусила змінитися. Народні збори виступили з домаганням поширити впливи Римської держави на морі і для їх забезпечення здобути сусідню Сицилію. Рим не міг погодитися з тим, щоб під його боком, на близькому острові, залишилася торгова база фінікіян. Римський історик Флор писав:

«Коли римляни опанували всю Італію й дійшли до сицилійської протоки, то затрималися там, подібні до полум'я, що, лютуючи, нищить усі ліси, аж поки не затримає його зустрічна ріка. Римляни бачили у найближчому сусідстві найбагатшу, але відокремлену й відрізану від Італії здобич. їх огорнула така жадоба здобути цю країну, що вони вирішили землі, яких не можна було прилучити до Італії, приєднати збройною силою».[1]

Конфлікт, що послужив початком Першої Пунічної війни (римляни називали карфагенян пунійцями, звідси і назва), стався у 264 р. до н. е. через сицилійське місто Мессану, захоплене мамертинцями («синами Марса») - колишніми найманцями сиракузского тирана Агафокла. У 264 р. новий правитель Сиракуз — Гієрон II, бажаючи повернути місто, почав військові дії проти мамертинців, які звернулися за допомогою одночасно до Риму і Карфагена. Карфагенці наспіли скорше й зайняли Месану. Між прибулими до Сицилії римськими і карфагенськими військами сталося зіткнення. Ця подія дуже схвилювала римлян і, хоч обережний сенат відраджував мати союз із розбишацькими вояками, центуріальні збори вирішили підтримати мамертинців й оголосили війну Карфагену.

Початок війни

Військові дії в Сицилії в початковий період війни розвивалися для римлян досить успішно. Римське військо у 264 р. без труднощів здобуло Мессану й рушило в глибину Сицилії. Грецькі міста, налякані недавньою перемогою Рима над Тарентом, піддавалися одне за другим, а навіть могутні Сиракузи розірвали зв'язки з Карфагеном і визнали над собою протекторат Римської держави. А сиракузький тиран Гієрон перейшов на їх бік. У 262 р. за його підтримки римляни після піврічної облоги оволоділи одним з найбільших міст Сицилії, що знаходилося в руках карфагенян, — Акрагантом. Це був серйозний успіх, але вже тоді римлянам стало зрозуміло, що подальша боротьба з Карфагеном не обмежиться діями військ на суші і що необхідно створити свій власний флот. В західній частині острова карфагенці укріпилися сильно, а їхній полководець Гамількар Барка, тобто "Гамількар Блискавка", успішно відбивав римські напади. Побережні міста Карфаген боронив за допомогою свого флоту, який також блокував береги Сицилії і Південної Італії.

Створення римського флоту

Це був поворотний момент в ході війни і, певною мірою, в історії Римської республіки. Аграрна країна, сильна своєю селянською армією, повинна була стати морською державою або відмовитися від своїх домагань на панівне положення в Західному Середземномор'ї. З великим напруженням за допомогою грецьких інструкторів римлянам вдалося в надзвичайно короткий термін створити флот зі 120 великих військових кораблів. Історик Полібій оповідає про це так:

«Римляни бачили, що війна затягується, і вперше вирішили побудувати воєнні кораблі: 100 з п'ятьма рядами весел і 20 з трьома рядами. Але це справляло їм багато труднощів, бо ніхто в Італії не будував таких суден, а ремісники зовсім не були обізнані зі способами, як будувати п'ятирядовики. І тут найкраще можна пізнати енергійну і сміливу вдачу римлян. Хоч дотепер вони ніколи не звертали уваги на море, враз, коли про це подумали, так відважно взялися за діло, що, не випробувавши добре ще сил, уже вирішили дати морський бій карфагенцям, що від предків тримали владу на морі».[1]

Погано володіючи технікою морського бою, римляни ввели дотепне технічне пристосування, яке забезпечило їм на певний час перевагу в морських битвах. Це були так звані «ворони» — абордажні містки забезпечені гострим гаком. При зближенні з ворожим кораблем місток перекидався на його палубу. Корабель позбавлявся можливості маневрувати, а римські легіонери, перебігши по містку, могли вступити в бій на палубі ворожого корабля в звичній для себе обстановці, тобто як на суші.

Вже в 260 р. до н. е. молодий римський флот отримав свою першу перемогу при Ліпарських островах. На честь цієї перемоги в Римі була споруджена мармурова колона, прикрашена носами захоплених кораблів Карфагенів (ростральна колона). Зберігся уривок напису з цієї колони, де перераховується кількість узятих і знищених ворожих кораблів.

Керував римським флотом Гай Дуїлій. Карфагенці спочатку легковажили важкими й неповороткими римськими кораблями. Римляни при зустрічі з ворогом користались абордажними містками, по яких легіонери вдиралися на карфагенські кораблі і зводили з ворогом бій, немов на суходолі. Так несподівано римляни перемогли на морі. Карфагенці втратили 50 кораблів: почасти їх було затоплено, почасти — захоплено як трофеї. На пошану першого переможця на морі — Дуїлія — римляни виставили на ринку колону, яку прикрасили дзьобами здобутих кораблів.

Африканська експедиція Регула

У 256 році до н.е. римляни, заохочені першим успіхом, вирішили перенести війну в Африку. Під командуванням консулів  Марка Атілія Регула і Луція Манлія Вольсона в море вийшов римський флот, що налічував 330 бойових кораблів, чотири легіони сухопутних сил та допоміжний італійський контингент. Карфагенці з флотом в 350 суден заступили йому шлях біля мису Екном на півдні Сицилії. Римлянам вдалося оточити частину карфагенської ескадри біля берега і захопити багато кораблів. Решта втекли. Було захоплено 64 і потоплено більше 30 карфагенских суден, вбито 40 тисяч людей. Втрати Риму склали 24 корабля і 10 тисяч чоловік.

Потім консули висадились біля Клупеї і піддали країну спустошенню. У володіннях Карфагена почалися численні повстання лівійців. Здавалося, що перемога близька, і Луцій Вольсон повернувся в Рим, залишивши Регулу 40 кораблів, 15 тисяч піхоти і 500 вершників. Карфагенці перекинули з Сицилії 5000 піхоти і 500 вершників і вирішили дати римлянам бій. Його результатом стала поразка пунійців - втрати склали 18-17 тисяч убитих і 5 тисяч полонених, багато міст було захоплено Римом. Почалися мирні переговори, але через надмірні вимоги Регула до Карфагену переговори закінчилися безрезультатно.

В 255 р. пунійці за допомогою грецьких найманців під командою спартанця Ксантиппа зуміли завдати римській армії нищівної поразки, а римський флот із залишками розбитої армії потрапивши по дорозі назад в сильний шторм майже цілком загинув.

Консул Регул був узятий в полон де і загинув.

Римлянами складені перекази, що карфагенці в жорстокий спосіб мучили Регула, Розповідь про його загибель міститься у багатьох античних авторів, але в історіографії достовірність цього ставиться під сумнів. Існує припущення, що в дійсності Регул помер в полоні своєю смертю, а легенда про катування виникла внаслідок жорстокого поводження з карфагенськими полоненими, виданими Атиліям у ролі заручників.

Закінчення війни

Невдача африканської експедиції затягнула війну і переконала римлян, що не так легко здобути Карфаген. Військові дії знову зосередилися на території Сицилії і йшли із змінним успіхом. Ця боротьба коштувала римлянам багато трудів і грошей. Наново треба було будувати флот, бо через недосвідченість римських адміралів то в бою, то у часі морських хуртовин затонуло багато кораблів. Врешті Римській державі не стало на це фондів, і патріотичні громадяни власним коштом будували нові судна. Хоч справа виглядала безнадійно, все ж Рим завзято йшов до своєї мети. У 251 р. римляни отримали велику перемогу під Панормом, після якої карфагенянам довелося очистити майже всю Сицилію. Але незабаром командування військами карфагенян в Сицилії перейшло в руки талановитого полководця Гамількара Барки, який, спираючись на прибережні міста, що залишилися під владою карфагенян, і на перевагу флоту Карфагена, зумів створити римлянам довголітню активну протидію. Останні бої велися при західному побережжі Сицилії, де карфагенці вперто боронили свої порти Дрепанум і Лілібей. Цілих вісім років втратили римляни, щоб опанувати ці міста.

Знову доля війни вирішувалася на морі: римлянам знову довелося створювати сильний флот, і в 241 р. цей знов створений флот отримав перемогу над карфагенянами біля Егузи, що належала до Егатських островів (біля західного побережжя Сицилії). Консул Лутацій Катул переміг тут карфагенського адмірала Ганнона, й карфагенці мусили залишити Сицилію.

Мир

Карфаген, виснажений 23-річною війною, вимушений був просити миру. Оскільки сили римлян теж були майже вичерпані, то римський сенат охоче пішов на укладення миру. За угодою 241 р. Карфаген склав мир із Римом на дуже невигідних для себе умовах: зрікся влади над Сицилією, випустив усіх бранців без відшкодування й зобов'язався заплатити Римові 3200 талантів. Сицилія стала, за винятком території, залишеної за Гієроном, першим неіталійским володінням Риму — першою римською провінцією.

По війні

У 238 римляни, скориставшись повстанням проти Карфагена найманих військ, лівійців і рабів, всупереч умовам мирного договору захопили Сардинію й Корсику. Карфагеняни в період між 237—219 не лише відновили економічний і військовий потенціал, але і значно розширили під керівництвом Гамількара Барки (до 229), Гасдрубала (до 221) і Ганнібала свої володіння в Іспанії.

Перша Пунічна війна кінчилася перемогою Риму, але основне питання — питання про політичне і економічне панування в Західному Середземномор'ї залишилося невирішеним. Військово-політичне значення, а тим більше економічна потужність Карфагена зовсім не були зломлені, суперництво двох найбільших держав Західного Середземномор'я не припинилося. За таких обставинах нове військове зіткнення було неминуче.