У 216 році до н.е. консулами були обрані
Гай Теренцій Варрон та Луцій Емілій Павел, кількість війська була збільшена за
рахунок новобранців. Обидва консули вирушили назустріч Ганнібалу. Римські
солдати намагалися захопити фураж карфагенян без наказу консулів і розпочали
хаотичні бої, в яких вони вбили 1700 пунійців і втратили при цьому лише 100
солдат. Окрилений успіхом Таренцій Варрон дав наказ переслідувати ворога, але Емілій
Павел, який мав командування, зупинив війська, тому що боявся засідки. Ганнібал
дійсно покинув табір та готував засідку. Римляни вдерлися в табір і почали
грабувати його та фактично підняли бунт проти консулів, заявивши, що якщо
полководці не поведуть їх в бій, то вони підуть самі. Таренцій Варрон скомандував
наздоганяти Ганнібала і римляни викрили засідку, тим не менш армія продовжила
переслідування.
Римські солдати зустрілися з карфагенянами
біля містечка Канни. Вони побудували два табори і розділили військо на дві
частини. Ганнібал вислав вперед нумідійців, щоб вони спровокували римлян. Консули
Варрон та Павел розсварилися. Тіт Лівій пише, що Павел сказав такі слова: «Якщо
з військом бездумно кинутим в цю битву і приреченим, станеться нещастя, то моєї
провини в цьому немає, а долю я розділю зі всіма, а Варрон нехай слідкує, що б
ті, хто сміливий та швидкий на язик, змогли воювати і руками». [Там само. С. 93]
Ганнібал продовжував провокації, він
наказав нумідійцям нападати на римських водоносів. 2 серпня 216 року до н.е. римські
війська почали форсування річки Авфід, вони були вишикувані в такому порядку:
на правому фланзі була кіннота, а за нею піхота; на лівому фланзі кіннота
союзників та їхня піхота; в середині легіони та допоміжні війська. Таренцій
Варрон командував лівим крилом, Емілій Павел правим, центром командував Гемін
Сервілій, усього римлян було 87 тис. Хоча існують й інші оцінки, зокрема в
літературі можна побачити цифру 86 і 100 тисяч солдатів.
Ганнібал вислав уперед балеарців та
легкоозброєну піхоту, іспанську і галльську кінноту він поставив на лівому
фланзі проти римської кінноти; нумідійців на правому; в центрі стояла піхота;
по краям африканці, іспанці та галли. Африканська піхота мала повне римське
спорядження, яке було підібрано після битви при Требії та біля Тразіменського
озера. Лівим крилом командував Гасдрубал, правим Магарбал, центром Ганнібал та
Магон. Армія Карфагену нараховувала 40 тис. піхотинців та 10 тис. вершників. Розпочався бій. Карфагенська кіннота зуміла відігнати
римську, однак римляни утворили клин і почали тіснити порядки карфагенської
піхоти в центрі, під римським натиском лінія карфагенської піхоти прогнулася,
що й було задумано, і утворила дугу «)», по краям якої були ветерани-африканці.
Коли римляни увірвалися в продавлений центр, карфагенські ветерани атакували з
флангів та відрізали римлян з тилу. Нумідійці видали себе за перебіжчиків, та
сховавши мечі за одягом «перейшли на бік римлян». Римляни поставили їх в задні
ряди, але у вирішальний момент вони дістали зброю та напали на римлян з тилу. Все
це викликало паніку та втечу з поля бою деяких солдатів, Гасдрубал наказав
нумідійським вершникам переслідувати та вбивати відступаючих. Іберійська та
галльська кіннота вирушила на допомогу африканцям та вдарила по супротивнику з
флангів.
Емілій Павел був важко поранений з пращі
на початку бою, але намагався атакувати Ганнібала, однак коли в нього вже не
було сил триматися на коні, він дав наказ вершникам спішитись і продовжувати
бій. Ганнібал дізнався про це і несмішливо викрикнув консулу: «Краще б, зв’язав
їх, та привів до мене!» [Там само. С. 96]
Римляни розпочали відступ. Емілій Павел
поранений залишився на полі бою, його намагався врятувати воєнний трибун Гней
Лентул, однак Емілій Павел відмовився від допомоги і порадив укріпляти Рим.
Через декілька хвилин пунійці дійшли до місця розмови і не знаючи, що перед
ними римський консул закидали його дротиками. Римляни укріпились в таборах і в
самих Каннах, однак були легко розбиті. Варрон з п’ятдесятьма вершниками
дістався Венузії. Повною поразкою римлян закінчилася битва при Каннах. Тіт
Лівій подає дані про 45 тис. вбитих піхотинців, 2700 вершників. Загинули Луцій
Емілій Павел, 2 консульських квестори, Луцій Атілій та Луцій Фурій Бибакул, 29
військових трибунів, 2 попередніх консули, Гней Сервілій Гемін та Марк Мінуцій,
80 сенаторів. Залишки римських військ з боєм прорвалися до міста Канузій. [Там само. С. 94-97]
Дані щодо загальних військових втрат
коливаються. Тіт Лівій зазначає, що було вбито 45.500 римських піхотинців та
2.700 вершників, 3000 солдатів взято у полон. Втрати карфагенян оцінює в 8.000
солдатів [Там само. С. 97] Полібій пише про 70.000 вбитих та
10.000 полонених. Втрати пунійців складають 6.000 бійців. [10, с. 238] Більш
об’єктивнішими виглядають оцінки Тіта Лівія.
Не останню роль у перемозі Ганнібала
зіграли і тактичні хитрощі, які він використав на полі бою, а саме:
використання сприятливого вітру, удаваний перехід перебіжчиків на бік римлян,
удаваний відступ з центру. [49, с. 163]
У самому Римі розпочалась паніка, незважаючи на те, що частину військ
вдалося зберегти, у місті вважали, що не вижив ніхто.
Коментарі
Дописати коментар